І пляшка рому! Початок

19 марта 2018


Деякі відверто неполіткоректні джерела стверджують, що виникненням міцних спиртних напоїв людство завдячує хоробрим скандинавським мореплавцям епохи раннього середньовіччя. Вікінгам, які борознили річки, моря й океани на своїх знаменитих дракарах, був потрібен значний запас тих напоїв, які дають змогу скрасити нудьгу тривалого морського походу, втамувати біль від ран і втому м'язів, натруджених важким веслом, задобрити повелителя штормів – суворого вана Ньйорда, пом'янути померлих у Вальгаллу товаришів і відзначити успіх вождя, який приніс гірду перемогу в бою і багату здобич. А традиційного для жителів небагатих фіордів, де бували роки, коли навіть худобу доводилося годувати риб'ячими головами, ячмінного пива в достатній для подорожі «туди і назад» кількості дракар просто не міг підняти.

Наливши собі рому і розвалившись перед комп'ютером, почитаємо про цей напій. Можливо, це лише одна з безлічі морських байок. Однак історія напою, про який піде мова сьогодні, і справді нерозривно пов'язана з історією воєн, збагачення й мореплавання.


Ніхто точно не знає, звідки взялося слово «ром». Хтось вважає: якщо вже ром роблять з відходів цукрового виробництва, то назва напою походить від скорочення латинського слова «saccharum» — «цукор». Інші переконані, що це лише понівечене французьке слово «arome» — «запах», «аромат». Є також версія, що це слово походить від назви великих келихів голландських моряків для міцних напоїв — «rummers»; а ця назва утворилася від датського «roemer» — «келих».

Однак більшість дослідників, а заразом і ми, твердо впевнені, що назва цього чудового напою походить від терміна «rumbullion». Слово «rumbullion» має доволі широке смислове навантаження; а нашою мовою найточнішим аналогом, що вловлює саму суть, є старослов'янський термін «кіпіш». Це і є незаперечним доказом такої версії походження назви — адже всім відомо, що там, де є ром, не буває нудно.

Напої, виготовлені з цукрової тростини, відомі з давніх часів. Напій «брам», який малайці готують із ферментованого тростинного соку, з'явився на світ задовго до Ісуса Христа. Легендарний венеціанець Марко Поло (1254—1324) у своїй знаменитій «Книзі про різноманітність світу» розповідає, як одного разу десь на території нинішнього Ірану місцеві жителі напоїли його якимось «дуже хорошим цукровий вином» (про деталі Поло скромно мовчить, не інакше, що із закускою у місцевих все було не так радісно). Однак все це навіть не нагадувало відомий нам ром, оскільки процес перегонки для одержання вищезазначених напоїв не застосовувався.


Вперше звичний нам ром було виготовлено в XVII столітті на плантаціях цукрового очерету на Карибах (дехто стверджує, що на Барбадосі, неначе острів Барбадос розташований не в Карибському морі). Раби з плантацій якось виявили, що патока, яка залишається після виварювання цукру зі стебел очерету, вміє бродити, а після бродіння доволі непогано п'янить. Якимось дивом вдалося не випити всю брагу одразу, — не інакше рабів слов'янської національності на плантації не було жодного, — а якусь кількість перегнати, підвищивши міцність напою і заразом очистивши його від домішок. Так було отримано перший справжній ром.

Ром раннього карибського виробництва не вирізнявся високою якістю, проте популярність нового напою швидко почала зростати, поширившись і на колоніальну Америку. І якщо на Карибах ром виготовляли кустарно, — щось подібне до того, як сучасні аборигени Кримського узбережжя роблять так зване «домашнє вино», — то підприємливі американці поставили виробництво рому на потік. У 1664 році на території нинішнього Стейтен-Айленду (одного з п'яти районів Нью-Йорк Сіті) відкрилася перша в американських колоніях фабрика з перегонки рому. Трьома роками пізніше аналогічне підприємство запустили в Бостоні, Массачусетс.

Незабаром виробництво рому стає найбільшою і найуспішнішою галуззю промисловості в британських колоніях Нового Світу. Ром, вироблений тут, був дуже популярним. Більшу частину наступного, XVIII століття, він навіть вважався найкращим ромом у світі. Деякі сорти рому з Нової Англії використовували в Європі для взаєморозрахунків паралельно з золотом. Розміри споживання рому в британських колоніях перед проголошенням незалежності становили близько трьох імперських галонів (~ 14 літрів) на рік на кожного жителя, враховуючи жінок і дітей. Щасливі були часи!...

Збільшення попиту на патоку для виробництва рому і водночас зростання попиту на цукор у Європі в XVII і XVIII століттях посилило необхідність у робочій силі на цукрових плантаціях Карибів. Для задоволення цієї потреби було організовано тристоронній обмін між Африкою, Карибами й американськими колоніями. Круговий потік рабів, патоки та рому давав величезний прибуток. У подальшому це призвело до вельми несподіваних наслідків.


Вухо як привід для війни

За підсумками Війни за іспанську спадщину (1701—1714) Британія, на додачу до Гібралтару та Мінорки, отримала монопольне право на ввезення рабів-негрів в іспанську Вест-Індію — на чому трималася вся економіка колоній. Завдяки цьому англійські комерсанти мали серйозні переваги перед своїми конкурентами і змогли практично повністю захопити раніше для них недоступні іспанські колоніальні ринки. І хоча за умовами угод Британія мала право на щорічне ввезення лише 500 тонн товарів, фактичний товарообіг був набагато більшим — адже поняття «контрабанда» було відомим ще в античному світі. Горді іспанці не хотіли миритися з контрабандистами —було організовано потужну службу охорони узбережжя. По суті, це було узаконене піратство — будь-хто, купивши королівську ліцензію, міг зупиняти в морі й обшукувати кораблі під прапорами інших держав.

У березні 1738 р. англійський купець і моряк Роберт Дженкінс прийшов на засідання Палати громад англійського парламенту, тримаючи в руках скляну пляшку із заспиртованим людським вухом. Шокованим парламентаріям Дженкінс повідав свою історію. За кілька років до цього його бриг «Ребекка», який нелегально торгував ромом — а чим же ще — в карибських володіннях іспанської корони, був перехоплений іспанським військовим кораблем «Ла Ісабела» і відконвойований в Гавану для огляду. Озброєні митники на Кубі з полоненими не церемонилися — під дулами мушкетів команду англійського брига змусили стати на коліна, а коли Дженкінс спробував протестувати, іспанський офіцер на ім’я Хуліо Леон Фандіньо відтяв йому вухо, глумливо порадивши відвезти цей сувенірчик королю Георгу і передати на словах, що «те саме буде і з ним, якщо його спіймають на контрабанді». Точно не відомо, що подіяло на парламентаріїв сильніше — співчуття до моряка, образа короля чи виключно прагматичні міркування, пов'язані з ризиком недоотримання прибутку. Але 23 жовтня 1739 р. британський прем'єр-міністр Роберт Волпол оголосив про початок війни, яка увійшла в підручники світової історії під назвою «Війна за Вухо Дженкінса».

Основною ударною силою Британії в усі часи був і є Королівський військово-морський флот. Особовий склад флоту — і прості матроси, і мічманський склад, і офіцери — звик функціонувати в суворих умовах, терпляче зносити вогкість, холод, виснажливу працю, постійні затримки платні та перебої у постачаннях. І якщо мешканці кают-компаній мали певні привілеї, то для пожильців кубрика єдиною відрадою була законна щоденна порція рому, який в обов'язковому порядку видавали кожному члену команди від юнги до боцмана з незапам'ятних часів (точніше, з 1655 р., коли британський флот захопив Ямайку — відому насамперед своїм знаменитим ромом). Цю славну традицію було скасовано лише 31 липня 1970 р. — чорна дата для Флоту Її Величності.


Старий Грог

Британським флотом під час Війни за вухо, що тривала з 1739 до 1742 р., командував адмірал Едвард Вернон. Війна не принесла ні особливої слави, ні якоїсь значної вигоди жодній зі сторін. Особисто для адмірала Вернона війна була не дуже вдалою — якщо його операції на початку військових дій і мали успіх, то тривало це недовго. А ближче до кінця війни адмірал Вернон зазнав принизливої поразки — його висадка на південноамериканському узбережжі з метою захоплення міста Картахена де Індіас (найбільша десантна операція XVIII століття) закінчилася цілковитим провалом. Найганебнішим став той факт, що британські експедиційні сили загальною кількістю 27 тисяч осіб були розбиті лише чотиритисячним іспанським гарнізоном під командуванням мужнього дона Бласа де Лесо-і-Олаваррьєти на прізвисько «Mediohombre», тобто «півчоловіка» — однорукого, одноокого та ще й кульгавого.

Проте адмірал Едвард Вернон залишив значний слід в історії, принаймні в історії міцних напоїв. Прозваний за незмінне носіння того самого камзола зі щільної шовкової тканини (такий одяг англійською мовою називається grogramcloak) «Старим Грогом», адмірал був переконаним противником пияцтва. Оскільки цілковите скасування щоденної порції спиртного могло викликати бунт, Вернон велів розбавляти ром для команди гарячою водою з лимонним соком — це дало можливість зменшити вміст алкоголю удвічі, але зберегти об'єм порції. Моряки, звісно, спочатку плювалися. Однак згодом з'ясувалося, що гаряче питво куди краще зігріває промерзлий на вахті організм, а завдяки вмісту лимонного соку новий напій ефективно працює проти цинги. Так у світовому табелі алкогольних напоїв з'явився новий учасник — нині усім добре відомий грог.

Після здобуття колишніми британськими колоніями в Новому Світі незалежності популярність рому там поступово пішла на спад. Однак показово, що перший президент вільної Америки Джордж Вашингтон (цікавий факт — рідний брат Вашингтона свого часу служив під командуванням того самого адмірала Вернона) для своєї інавгурації замовив бочку барбадоського рому. Наша людина! Але, хоч там як, розвиток виробництва американських варіантів віскі призводив до того, що охочих пити ром у Північній Америці з кожним роком ставало дедалі менше.

Однак є за океаном й інші країни. У період заселення Австралії ром став одним із найбільш значущих для внутрішньої торгівлі товаром. Хитрість ситуації полягала в тому, що суттєву частку — мало не половину — населення Нового Південного Уельсу, першої британської колонії на острові, становили засланці злочинці, яким через їхній статус заборонялося купувати спиртні напої. А чиновники Корпорації Нового Південного Уельсу безсоромно користувалися своїм привілейованим становищем єдиних законних «повелителів рому» і розплачувалися спиртним із найманими працівниками з числа колишніх каторжників за завищеним на порядки обмінним курсом. Подітися бідолахам було нікуди — суворі умови життя на ще не освоєних землях зумовлювали необхідність шанобливого ставлення до випивки; і так було до 1806 р., коли на посаду губернатора Нового Південного Уельсу було призначено віце-адмірала Королівського Флоту Вільяма Блая.


Непідкорені підлеглі

Вільяму Блаю, відважному і досвідченому моряку, який неодноразово брав участь у кровопролитних морських битвах (зокрема, в битві з голландцями при Кампердауні, а також у битві при Копенгагені, де британською ескадрою командував сам героїчний Нельсон) і зазвичай виходив з них переможцем, все життя не щастило з підлеглими. Найбільшу популярність Блай здобув після того, як збунтувався екіпаж ввіреного йому судна «Баунті». Вісім років потому, в 1797 р., команда нового корабля Блая знову не підкорилася капітану, взявши участь у широко відомому заколоті у Спітхеді й Норі.

Аналогічна ситуація вийшла і в Новому Південному Уельсі. У 1808 р. Блай вирішив покласти край спекуляціям і заборонив видавати платню найманим працівникам із числа засланців ромом та іншими спиртними напоями. І цього разу його підлеглі відмовилися виконувати наказ, а самого Блая схопили та помістили під варту. Уряд метрополії офіційно засудив цю акцію; однак після вирішення конфлікту Блая відкликали, а новим губернатором колонії призначили значно ліберальнішого полковника Лаклана Макарі. Інцидент з арештом законного губернатора отримав назву Ромового Бунту; в історії Австралії це єдиний випадок збройного захоплення влади.

Якщо після нашої розповіді про ром, вам захотілося знайти і спробувати його — Кулінарний дім «ІБІС» допоможе в цьому. Купити ром із цілодобовою доставкою по Києву (а ми привеземо піратський напій на Печерськ, Оболонь, Шевченківський, Святошинський, Харківський, Дарницький райони, а також на Троєщину) та Київській області (Конча-Заспа, Бориспільський і Одеський напрямки, Житомирська та Ново-Обухівська траси) ви можете у відділі Алкоголь (потім, перейшовши в підрубрику Ром). Ром із їжею з ресторану з доставкою додому? Що може бути простіше з Кулінарним домом «ІБІС»!

Найкращий ром